Iсторія Миколаївського району

0

Найдавніші поселення людини віком в 30-20 тис. років представлені мисливським літнім табором Дроговиж та зимовим поселенням в скельній порожнині Прийма І. Завдяки сприятливим природним умовам на території Миколаївщини, людина проживала тут і в наступний за палеолітом час в добу мезоліту, що датується ІХ-ІУ тис, до нашої ери. Вже відомо 9 поселень цього типу в районі сучасних сіл Верин, Крупсько, Прийма та Раделичі.

На території району відомо 15 поселень епохи енеоліту (ІІІ тис. до н.е.) в районі сіл Більче, Верин, Гірське, Криниця, Крупсько, Прийма, Раделичі, Рудники та Тростянець. До І тисячоліття нашої ери на території району відноситься 9 поселень поблизу сіл Верин, Заклад, Крупсько, Рудники та Тужанівці і два скарби римських монет у с. Стільсько та м. Миколаєві.

В VI ст. територія району увійшла до складу Великої Хорватії. У УІІІ-ІХ ст. столиця Великої Хорватії, ймовірно, знаходилася у Стільську, а головне святилище (требище ) – в Ілові. У 981 – 992 роках князівства хорватів були приєднані до Київської Русі великим князем Володимиром Святославовичом. Вході цих війн Стільсько було зруйновано і більше не піднялось до рівня міста.

У 1241 році монгольські війська пройшли територією району, знищивши майже всі населенні пункти. В ході цього погрому і загинуло поселення міського типу, яке було на схилах Окружної гори ( пізніше – Дроговиж). Миколаївська земля відродилась у складі Перемишльського князівства.

В лютому 1387 року поляки окупували територію району. Почалась роздача земель польським феодалам і їх прибічникам (Волковичам, Ходоровським). В 1403 – 1408 роках привілеї на міське право дістав Вербіж, куди закликали селитись польських і німецьких колоністів.

У історичних документах XV століття відомості про містечко Горожанна Велика, Вербіж, Бсрездівці, Більчс, Колодруби, Дроговиж, Розвадів, Ілів, Устя, Демня, Криниця, Красів, Ляшки Горішні, Ляшки Долішні, Верин, Поляна, Добряни, Ричагів.

У ХУІ-ХУП ст. з’являються згадки в документах про села Горуцька, Держів, Пісочна, Новосілки-Опарські.

Як видно із наведених фактів територія Миколаївщини в ХУІ-ХУІІ ст. Була густо заселеною. Тут виникають нові містечка. У 1570 році польський король Сигізмунд Август дав грамоту шляхтичеві Миколі Тарлу на заснування міста поблизу Дроговижа. На честь фундатора місто одержало назву Миколаїв.

У 1569 році шляхтич Мицей Чернеєвський заснував без дозволу короля містечко Розділ.

У той час головним заняттям населення були землеробство, тваринництво, ремесло і торгівля. Згідно королівського привілею в Миколаєві 2 рази на рік проводились ярмарки, а раз на тиждень – по вівторках – базари. Миколаївські ремісники об’єднувались в цехи. В кінці XVI ст. були цехи гончарів, шевців, пекарів, різників.

Населення нашого краю, незважаючи на соціальний і національний гніт, постійно піднімалось на боротьбу проти поневолювачів. У 1599 році почалось повстання жителів Миколаєва. За переказами, міщани, щоб не викликати підозріння у влади, зібралися на раду за містом, на узліссі. Трохи пізніше, там виникло поселення під назвою Радів. Повстанці напали на міську ратушу, захопили міських старшин та шляхтича і відрубали їм голови. З цього часу на краю Миколаєва стоїть могила з пам’ятним хрестом, в якій похований шляхтич Адам Рзецький.

Впродовж ХУ-ХУІІІ століть величезної шкоди населенню нашого краю завдали грабіжницькі нападки кримських татар. У 1498 році загонами кримського хана були спалені села Розвадів, Дроговиж, Верин, Устя та інші.

Великої шкоди населення Миколаєва і навколишніх сіл зазнало 1620 році. Польське військо було розгромлено під Цеценою в Молдавії. Татарські загони скориставшись беззахисністю українських земель, жахливо пограбували Галичину.

У 1772 році територія району увійшла до складу Австрійської імперії.

Австрійські власті проводили політику онімечування українського населення. Уряд заохочував переселення німецьких колоністів на українські землі. Так на землях с. Добряни було засновано німецьку колонію Дорнфельд (тепер село Тернопілля), а в с. Красів – колонію Рейхенбах.

Зміна одної влади іншою дещо змінила життя народу( припинились шляхетські міжусобиці, почав наводитись порядок).

У 1773 році Дроговизьке староство, в яке входили Миколаїв і 9 сіл, що були розташовані навколо, внесено в розпис державних маєтків і оцінене в 153180 золотих римських . У 1820 році це староство купив польський граф Станіслав Скарбек за 178630 золотих римських. Він став фактичним господарем Миколаєва. Тепер жителі міста мусили платити як державні податки, так і платежі на користь графа за те, що користувалися землею, пасовищами, пасіками. Жителі передмістя мали виконувати панщину.

Скарбек був одним з найбагатших людей в Австрійській імперії. Він був засновником притулку для сиріт і пристарілих, виділяв значні кошти на його утримання. Майже половина земель, значна частина лісів, пасовищ і сінокосів належала земельним магнатам, які на території Миколаївщини були в основному подяками.

Селянство нашого краю не хотіло миритися з тяжким становищем і піднімалося на боротьбу проти соціального і національного гніту. В 1846 році вибухнуло повстання. У той час село Велика Горожанка стало одним із центрів підготовки польського повстання проти Австрії. Скасування панщини у 1848 році не влаштовувало селянство, яке сподівалося одержати землю, ліси, луки і пасовища. До нашого часу в більшості сіл Миколаївського району збереглися пам’ятні хрести, встановлені громадами на скасування панщини в Галичині.

До початку війни у 1914 році австрійці проводять будівництво укріплень по лінії Розділ – Верин – Миколаїв – Дроговиж. Будівництво фортеці в околицях Миколаєва, яка мала прикривати дороги на Карпати було припинено після дізнання про це російською розвідкою.

В останніх числах серпня 1914 року на території Миколаївщини розпочались запеклі бої. Спроби австрійців утримати Миколаїв у своїх руках закінчились поразкою. У запеклих боях на австрійсько-російському фронті брав участь легіон Українських Січових Стрільців.

У с. Пісочна знаходився кіш УСС. До нашого часу в околицях с. Розвадів збереглися “касарні”, тобто казарми, в яких проживали стрільці. Багато стрільців було розміщено в селах Верин, Надітичі, Рудники. В с. Велика Горожанка розміщалась пресова квартира УСС. Багато сіл були повністю спалені. Воюючі сторони не жаліли навіть церков.

Після розвалу Австро-Угорської імперії на початку листопада 1918 року в Галичині проголошено Західно-Укранську Народну Республіку. У той час частина Миколаївщини увійшла до складу Жидачівського політичного повіту. Але польська буржуазія і поміщики прагнули приєднати Галичину до відновленої польської держави. Для захисту українських земель створюються Українська Галицька Армія (УГА). Миколаїв захищала Львівська бригада УГА, якою командував А.Бізанц (уроженець Миколаївщини з Дорнфельда-Тернопілля). 18 травня 1919 р. Миколаїв та Розділ були зайняті польськими військами.

В серпні 1920 року частини Першої кінної армії вступили на землі Миколаївщини. Червоноармійці вибили поляків з залізничної станції Миколаїв-Дроговиж і захопили великі трофеї.

У березні 1921 року підписано Ризький мирний договір, західно-українські землі перейшли під владу Польщі. На Миколаївщині розвивалася дрібна промисловість, виробництво вапна, кахлів, цегли, гончарного посуду. Велике підприємство Роздадівський вапняно-кахельний завод належав багатому єврейському капіталісту Шмораку. Більшість населення було зайнято в сільському господарстві і дуже страждало від безземелля. Кращі землі продавались або передавались безкоштовно переселенцям з Польщі.

3 початком ІІ-ої світової війни посилилась підготовка до повстання проти польської влади. В середині вересня повстанці здійснили напад на громадську канцелярію в Надітичі і розброїли 40 польських поліцаїв. Одночасно було роззброєно поліцію в Роздолі, Миколаєві на мостах через Дністер. Польські карателі з Жидачова розпочали наступ. Українські повстанці приготувались до оборони у с.Надітичі. Лише польське поповнення зі Стрия заставило повстанців відступити за Дністер. Карателі жорстоко катували українців у Надітичах, Роздолі, Крупську та Верині, палили селянські господарства.

До кінця вересня пройшло розмежування між Німеччиною та СРСР. Створювались робітничо-селянські комітети, які брали в свої руки владу і контролювали всі сфери життя. Було націоналізовано вапняно-кахельний завод, ремісничі майстерні, млини, магазини, пекарні. У січні 1940 року було створено Миколаївський район у складі Дрогобицької області. З лютого 1940 року почав працювати виконком районної Ради депутатів трудящих.

Весною 1940 року між Дроговижем, Розвадовом і Миколаєвом почалося будівництво цементного заводу. Цьому сприяли багатющі поклади вапняку і глини.

З кінця червня 1941 року по кінець липня 1944 року Миколаївщина знаходилась під фашистською окупацією. У серпні 1944 року відновлено Миколаївський район у складі Дрогобицької області. З грудня 1962 року Миколаїв увійшов до складу Жидачівського району.

З 6 грудня 1966 року утворено Миколаївський район у складі Львівської області з центром у м. Миколаєві. 80-ті роки XX ст. показали, що командно-адміністративна система повністю вичерпала свої можливості. На Україні розпочинається процес національного відродження. У липні 1889 року в Миколаєві утворено районну організацію Народного Руху України за перебудову.

Поділитися.